Географічна карта - Волинська область (Volynska Oblast)

Воли́нська о́бласть (Воли́нь) — область на північному заході України в межах Поліської низовини (понад 3/4 території) та Волинської височини. Межує на заході з Люблінським воєводством Республіки Польща, на півночі — з Брестською областю Республіки Білорусь, на сході — з Рівненською, на півдні — з Львівською областями України. Всього в межах області пролягає 395 кілометрів державного кордону.

До складу Волинської області входить 4 райони: Луцький, Володимирський, Камінь-Каширський і Ковельський райони.

На кордоні розташовано 9 пунктів переходу: Устилуг, Ягодин, Ізов, Доманове, Дольськ, Піща, Пулемець, Римачі, Заболоття.

Пам'ятки доби пізнього палеоліту виявлені в Луцьку, Торчині, селах Новостав, Полонка… Значна кількість мезолітичних пам'яток, тобто середнього кам'яного віку (10-6 тисяч років тому), виявлена в се­лах Лютка, Самари, Невір, Люб'язь, Ветли, Мала Осниця, Розничі. Численні пам'ятки неоліту (5-4 тисячі років тому) знайдені архео­логами в Луцьку, Голишеві, Гіркій Полонці. Посе­лення волинської неолітичної культури були в селах Карасин, Розничі, Новосілки, Мала Осниця, Лахвичі, Люб'язь, Стара Вижівка та інших.

Тубільним населенням цієї місцевості довгий час були балти. Приблизно коло 250 р. н. е. їх почали асимілювати слов'яни.

Давньослов'янський період Волині (І ст.до н. е. — IX ст.н. е.) теж багатий різноманітними пам'ятниками. Серед них найбільш глибо­ко вивчені городище в с. Зимне Володимир-Волинського району, посе­лення сіл Боратин, Новостав, Гуща, Гірка Полонка, Любомль, Лежниця, Рокині та інших.

В Іпатіївському літописі під 981 роком зазначається, що земля дулібів-волинян входить в Київську Русь. Князь Володимир Великий заклав місто неподалік від давнього городища Волинь й назвав його Володимиром. У «Повісті минулих літ» згадується, що в 988 році князь Володимир Святославович віддав це місто своєму синові Всеволоду в удільне володіння.

Наприкінці X століття адміністративним центром у складі Київської Русі був Володимир. У XII столітті входила до складу Волинського князівства, 1199—1340 (з перервами) до Галицько-Волинського князівства (у складі останнього зберігалися в окремі періоди удільні князівства). Об'єднання Галичини і Волині було здійснено волинським князем Романом Мстиславичем, сином Великого князя Київського Мстислава Ізяславича. Водночас князь Роман сів на Київський Престол і прийняв титул Великого князя Київського; На початку XIII століття князь Роман перетворився на наймогутнішого правителя Східної Європи, якого літописці називали «великим князем», «самодержцем усієї Руси» та «царем в Руській землі».

З 1323 Східна Волинь, а з 1340 більшість земель Волині належала до володінь Великих князів Литовських, з 1349 — Любарта Гедиміновича. Після його смерті 1384 руські князі Волині стають васалами Великих князів Литовських.

Боротьба Польщі з Литвою за Волинь завершилась її поділом 1393: більшу частину було закріплено за Великим князівством Литовським, Холмську землю приєднано до Корони Польської. 1442–52 правителем Волині був — Великий князь Литовський і Руський Свидригайло Ольгердович. Наприкінці правління наполіг на присязі волинських князів та панів Великому князівству Литовському та запросив литовські війська до волинських замків, щоб попередити їх захоплення Польським королівством.